Google
Верховна Рада зупинена незворотно

 Автор(и): Олександр СУШИНСЬКИЙ,
доктор наук з державного управління, професор

 

В аспекті інституту “гаранта Конституції” заяви на кшталт того, що “спекуляції навколо Верховної Ради мають бути припинені”, видаються недостатніми і такими, що обумовлюють можливість притягнення вже Президента до відповідальності. 

Відсутність повноважного законодавчого органу

Нині виходячи з норм ст. 82 Конституції України Верховна Рада України є неповноважною, тобто повноважна Верховна Рада відсутня. У п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (далі — КСУ) від 17.10.2002 р. у справі щодо повноважності Верховної Ради України зазначається: “У разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості меншої, ніж триста народних депутатів України, діяльність Верховної Ради України має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України”. У Конституції записано, що повноваження народного депутата, який вийшов із складу фракції, припиняються достроково “за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення” (ч. 5 ст. 81). Вихід депутатів з фракцій було задокументовано, рішення відповідних з’їздів щодо цих депутатів з фракцій були прийняті, і з цього моменту їхні повноваження припинені. Діяльність Верховної Ради зупинена.


Єдиним шляхом до відновлення повноважності Верховної Ради можуть бути тільки вибори

Правда, зазначена теза рішення КСУ про “зупинення” діяльності Верховної Ради України у випадку критичного зменшення кількості повноважних народних депутатів України стала підставою стверджувати, що аби знову стати повноцінною Верховною Радою, вона має відновити свою чисельність у 300 депутатів. Тобто згідно з цим твердженням на заміну вибулим депутатам від опозиції мають прийти наступні номери їх списку. Казус, однак, полягає в тому, що у відповідності із зазначеним рішенням КСУ “зупинена” Верховна Рада України перестає бути повноважною, тобто правомочною приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження. До числа таких “інших повноважень” Верховної Ради якраз і відноситься (увага!) повноважність складання перед нею присяги народними депутатами, які набувають повноважень замість тих, чиї повноваження припинені достроково: “Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:…” (ст.79 Конституції). Іншого способу набуття народними депутатами України повноважності як скласти перед повноважною Верховною Радою України присягу Конституція не передбачає. Мотивувальна частина Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 р. у справі щодо несумісності депутатського мандата чітко розмежовує два випадки складення такої присяги: 1) “перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України”, та 2) “якщо народний депутат України в силу певних причин обраний пізніше, то на одному з пленарних засідань чергової сесії Верховної Ради України даного скликання.” Раз немає “повноважної” Верховної Ради, то й немає перед ким скласти присягу, тобто виконати необхідну умову набуття повноважень народним депутатом у жодний спосіб неможливо, адже “повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги” (ст. 79 Конституції). В умовах неповноважності складу відповідного скликання Верховної Ради України будь-чия вимога до Центральної виборчої комісії провести заміщення народних депутатів України, повноваження яких припинено достроково, є незаконною. Інакше кажучи, неповноважність складу Верховної Ради України обумовлює також і втрату статусу кандидата у народні депутати за списком відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Тобто тут ми виходимо з логічної норми про те, що списки кандидатів у народні депутати від відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) є чинними лише за умови чинності чи повноважності складу відповідного скликання Верховної Ради України. В іншому випадку можна дійти і до нелогічного твердження про те, що ці списки є чинними і до усіх наступних скликань Верховної Ради України. Підсумовуючи, можемо констатувати, що Конституція України не допускає поновлення повноважності Верховної Ради України певного скликання. Складання присяги новообраним складом Верховної Ради України є одномоментним актом не менш як двох третин від її конституційного складу. Усі інші народні депутати України перед вступом на посаду складають присягу перед уже повноважною Верховною Радою України. Отже, дострокове припинення повноважень критичним числом народних депутатів (понад сто п’ятдесят осіб) унеможливлює як повноважність Верховної Ради України, так і її поновлення. При цьому немає значення, у який спосіб досягнуті умови цієї неповноважності.


Опозиція реалізувала конституційне право «блокуючого пакету».

Прийнято вважати, що норма ст. 82 Конституції є рудиментом часів мажоритарних виборів. Неважко, однак, реставрувати волю (неусвідомлену, можливо) законодавця, в неї закладену. Сутнісне наповнення цієї норми полягає у наданні групі фракцій з сукупним числом депутатів у них більше третини конституційного складу блокуючих прав. Тобто, якщо опозиція не бере участі в ухваленні рішень і де-факто позбавлена можливості належного контролю за діяльністю уряду, вона має конституційні повноваження вживати адекватних заходів і своїми рішеннями спричинити позачергові вибори і в такий спосіб притягнути до відповідальності увесь склад відповідного скликання Верховної Ради України чи, інакше, “покарати” його, а відтак і склад відповідного уряду, який буде вимушений скласти свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України (ч. 1 ст. 115 Конституції). Можна критикувати відповідну норму, але це апеляції до законодавця, його волі, чи, можливо, якості його роботи. “Маємо те, що маємо”: правляча коаліція мусить рахуватися з інтересами опозиції, якщо її кількісний склад сягає більше третини парламенту. Реальною є, звичайно, загроза шантажу “блокуючим” пакетом, але, по-перше, краще ця загроза, аніж загроза узурпації влади, та, по-друге, шантаж “золотою акцією” не виглядає більш прийнятним.


Президент зобов’язаний неповноважність де-юре перевести в де-факто.

В аспекті розвитку правової держави важливим є те, що Президент України, видавши указ про “неповноважність” Верховної Ради України, зобов’язаний також вжити заходів для його належного виконання, інакше кажучи постановивши де-юре, він зобов’язаний де-факто гарантувати неповноважність Верховної Ради України. Тут важливо також зазначити, що будь-яка діяльність неповноважного складу відповідного скликання Верховної Ради України має кваліфікуватися як правопорушення, зокрема як злочини проти основ національної безпеки. У цьому аспекті публічна інформація з різних джерел, у т. ч. й від Президента України, про те, що рішенням вищих керівних органів відповідних політичних партій (виборчого блоку політичних партій) достроково припинено повноваження понад ста п’ятдесяти народних депутата України, які вийшли із складу відповідних фракції, обумовлює відповідні зобов’язання Президента України бути “гарантом” як “неповноважності” одного скликання Верховної Ради України, так і набуття “повноважності” складу Верховної Ради України вже наступного її скликання. В аспекті інституту “гаранта Конституції” заяви на кшталт того, що “спекуляції навколо Верховної Ради мають бути припинені”, видаються недостатніми і такими, що обумовлюють можливість притягнення вже Президента до відповідальності. 

                                                                       "Всеукраїнська ліга захисту і правової підтримки бізнесу"

 

 
< Попередня   Наступна >