Google
"Судову реформу ми просто заговорили..."

  Автор(и): Федір ІЛЛЮК

 

Якщо визнавати, що дане рішення є легітимним і Президент України дійсно не вправі призначати суддів на керівні посади, то все одно нікому іншому не дозволено «просто так» взяти цю функцію на себе. Верховна Рада України, вирішуючи це питання, «перебрала» у своїх повноваженнях — вона не вправі була постановою закріплювати цю функцію за Вищою радою юстиції. Не правильно поступила і Рада суддів України, «привласнивши» це право собі. Питання на даний час «зависло». 

У першій декаді липня в Києві перебувала представницька урядова делегація Об’єднаних Арабських Еміратів, котра провела низку зустрічей з українськими колегами. Близькосхідні гості, зокрема, мали зустріч у Міністерстві юстиції України. З боку ОАЕ в ній взяли участь заступник міністра юстиції цієї країни О. Аль-Камзі та директор департаменту Європи, Америки та Океанії МЗСОАЕ А. Аль-Заруні. Мова йшла про розширення співпраці між двома країнами, зокрема, правову допомогу щодо екстрадиції громадян. Наробки відповідних документів зараз опрацьовує українська сторона. За досягнутою домовленістю восени (орієнтовно в листопаді) цей процес має бути завершено офіційною зустріччю з підписанням відповідної угоди. Прискоренню цього процесу посприяв Союз юристів України, зокрема її голова Валерій Євдокимов, котрий напередодні побував у ОАЕ в рамках підготовки чергової конференції Всесвітньої асоціації юристів. Сьогодні Валерій Олександрович гість нашої редакції.

Валерію Олександровичу, питання міждержавної співпраці — не є компетенцією СЮУ і не належить до його функцій.

— Вирішення подібних міжнародних питань справді не входить до функцій нашої організації. Просто так трапилось, що перебуваючи в ОАЕ я мав ряд зустрічей з керівниками громадських організацій цієї близькосхідної країни. А оскільки Всесвітня асоціація юристів (я є її почесним президентом) досить добре знана і впливова в світі організація, то через посольство України мені було запропоновано зустрічі в МЗС, Мінекономіки, Мін’юсті цієї країни. Звичайно, я не мав повноважень говорити від імені держави, уряду чи Президента України, але ці зустрічі відбулися і, як бачите, вже є їх перші результати. Я маю а увазі досить швидкий (відбувся вже за два тижні) візит урядової делегації ОАЕ до України. І це враховуючи той факт, що протягом двох останніх років фактично ніяких офіційних контактів між нашими країнами не було — ні на рівні МЗС, ні на будь-якому іншому рівні. Об’єднані Арабські Емірати — одна з найбагатших країн світу. І, безперечно, звідси можуть прийти в Україну інвестиції. Тим паче, що тамтешній бізнес, як показали наші зустрічі (а вони проходили на досить високому рівні), готовий вкладати кошти у різні проекти в нашій країні. Мова йде про досить серйозні грошові вкладення. Під час цих зустрічей говорилося і про співпрацю в галузі освіти. Про це йшлося, зокрема, під час розмови з шейхом А. Мубараком — міністром освіти і освітніх технологій ОАЕ. Як член правлячої родини він є досить впливовою фігурою в уряді країни, якому я вручив Вищий Орден Справедливості (неурядова відзнака Міжнародного лицарського ордену Справедливості, О. Євдокимов є його керівником — авт.). До речі, перший такий орден отримав Папа Римський Іоан Павло ІІ.

Це Ви про те, що міждержавну політику можуть робити і громадські організації, і окремі політики…

— Якщо вони впливові — так. І ми прагнемо, щоб Союз юристів України був саме такою організацією.

Оскільки ми заговорили про впливовість, то наступне запитання стосуватиметься уже українських реалій, а вірніше, вітчизняної політики. За кілька днів має офіційно стартувати парламентська виборча кампанія. Союз юристів братиме (не братиме) в ній участь, і яку політсилу збираєтесь підтримувати?

— Безумовно, СЮУ братиме участь у наступних парламентських виборах. Але я хочу нагадати, що основними нашими засновниками є Верховний Суд України, Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішній справ, СБУ тощо. Усе це — офіційні органи, працівники яких мають бути поза політикою. А вибори в нас, як відомо, відбуваються на пропорційній (партійній) основі. І тому СЮУ не може заявляти про себе як про політичну структуру. Ми — професійна організація, яка має певні завдання щодо захисту прав своїх членів. Хоча кожен із них окремо (а на сьогодні в СЮУ – до 160 тисяч індивідуальних членів та близько 30 колективних – загалом до 300 тисяч осіб), безумовно, братиме участь у виборах, реалізуючи своє конституційне право. Наразі ми не підтримуємо жодної політсили. Хоча ближче до виборів, гадаю, обов’язково визначимося щодо нашої прихильності і підтримки тієї чи іншої партії або блоку. Оскільки нам, як громадянам України, не байдуже, хто прийде в новий парламент, і хто прийматиме закони України.

Свого часу Ви були одним з ініціаторів створення Вищої ради юстиції, визначення законодавчих засад її діяльності, а потому — і першим її головою. Сьогодні діяльність ВРЮ викликає далеко не однозначні оцінки, у першу чергу, з боку суддів, про що ішлося на минулому суддівському з’їзді….

— Справді, до Вищої ради юстиції я маю пряму, так би мовити, причетність, оскільки був її першим головою. Відомо, що в 1996 році парламент прийняв нову Конституцію, в статті 121 якої записано, що в Україні діє Вища рада юстиції, до її компетенції належить призначення суддів на посади та звільнення їх із посад. Трохи пізніше — у 1998 році — було ухвалено і відповідний закон про Вищу раду юстиції. А 31 березня цього року я був обраний головою ВРЮ. Щодо сьогоднішньої діяльності Ради, то мені важко щось сказати одразу, оскільки я не робив спеціального аналізу прийнятих нею рішень. Можу лише сказати, що за моєї роботи в Раді подібних ситуацій не виникало. І перш за все тому, що Вища рада юстиції — конституційний орган і треба обережно користуватися тими правами, які їй надає Конституція і Закон «Про Вищу раду юстиції». У всякому разі я прагнув дотримуватися цієї обережності. З іншого боку, треба зважати, що судова система — одна із трьох гілок влади, принаймні так про неї говориться. Абстрагувавшись від цього, скажу, що вона, в першу чергу, судова система. А в судах усі питання мають вирішуватися виключно у відповідності до законів України. Сьогодні питання дисциплінарної відповідальності суддів — дуже важливі для покращення правосуддя. І тому визначати, наприклад, склад, порушив суддя присягу, чи ні досить непросто. Навіть важко. Хоча б тому, що як такої конкретизованої присяги суддів не існує в природі. Є загальні фрази, які судді виголошують із трибуни парламенту під час процедури призначення на посаду безстроково. І коли заявляється, що суд прийняв рішення, яке, на думку однієї сторони, не відповідає закону, до таких заяв слід ставитися стримано. Адже при постановленні будь-якого судового рішення одна із сторін завжди в програші, а, одже, є мотиви для її невдоволення. І казати тут про якесь порушення суддею присяги буде невірно. Я би не став, приміром, говорити про порушення присяги суддями того ж Конституційного Суду України, яких було звільнено, принаймні першого разу, із цим формулюванням. Оскільки голосування «за» чи «проти» при прийнятті рішення КСУ не є порушенням присяги. Це — окрема думка судді, за яку він відповідає. Інше питання, звинувачення у певних зловживаннях. Але це факти офіційно не доведені. І тому не можна говорити про порушення ними присяги. Стосовно суддів, які приймали ті чи інші рішення щодо певних указів Президента, постанов Кабміну чи Верховної Ради України,, то таке в нас законодавство. Із мого погляду, не може сьогодні будь-який районний суд приймати рішення стосовно указів Президента чи постанов керівних органів держави. Треба законодавчо чітко встановити підсудність таких справ. Скажімо, їх має розглядати Київський апеляційний суд з можливістю оскарження даного рішення (один раз) — у Вищому адміністративному суді України. Не можна ж тягнути це до безкінечності (доводячи все до абсурду), коли один суд — у Криму чи Донецьку приймає одне рішення, а через 2 години інший суд – десь на Закарпатті – ухвалює інше, протилежне рішення. На сьогодні ми взагалі судову реформу заплутали, а, може, й заговорили. Оскільки, по суті, її просто немає як такої.

І все-таки, Валерію Олександровичу, як Ви оцінюєте цей конфлікт між суддями і Вищої радою юстиції? Він триває…

— Конфлікт такий справді триває… І на досить високому рівні. То — не просто суперечка між окремими суддями і Вищою радою юстиції. А конфлікт між з’їздом суддів як колегіальним органом, який вправі приймати певні рішення, і ВРЮ. Хоча, якщо вже бути відвертим і слідувати закону, то Вища рада юстиції не приймає рішення щодо звільнення суддів за порушення присяги. Вона лише вносить відповідні подання Президенту України стосовно призначення суддів на 5 років і до Верховної Ради України щодо призначення суддів безстроково. А що таке подання — висновок ВРЮ і не більше.

Але Вищу раду юстиції звинувачують не лише у якихось конкретних помилках, а більше – у політизації своєї роботи, про що говорять і судді, і політики, і ЗМІ.

— Я не скажу, що це факт — щодо політизації роботи Вищої ради юстиції. Особисто у мене таких доказів немає.

Чи потрібні Україні сьогодні адміністративні суди? Однозначної позиції тут немає і серед самих суддів.

— Про це вже пізно сперечатися та й просто говорити. Система адмінюстиції вже створена і вона діє. Зрештою, на це витрачені великі державні кошти. На сьогодні є дуже багато справ (десятки тисяч), переданих з інших судів на розгляд у суди адміністративні. Законодавчо все це закріплено. Тож говорити наразі ми вправі будь-що, але змінювати щось можна лише вносячи поправки у чинне законодавство. А все це досить складно.

Останнє питання (теж спірне) — призначення суддів на керівні посади. Хто це має робити: Президент, Вища рада юстиції, Рада суддів України?

— Питання щодо формування керівних органів судів завжди відносилися до повноважень Президента України. Так записано і в Закону «Про судоустрій України». Опісля, як ви знаєте, було рішення Конституційного Суду України (воно оспорюється — був кворум чи ні, — оскільки, як заявляється, на засіданні брали участь звільнені Указом Президента судді). Якщо визнавати, що дане рішення є легітимним і Президент України дійсно не вправі призначати суддів на керівні посади, то все одно нікому іншому не дозволено «просто так» взяти цю функцію на себе. Верховна Рада України, вирішуючи це питання, «перебрала» у своїх повноваженнях — вона не вправі була постановою закріплювати цю функцію за Вищою радою юстиції. Не правильно поступила і Рада суддів України, «привласнивши» це право собі. Питання на даний час «зависло».

                                                                       "Всеукраїнська ліга захисту і правової підтримки бізнесу"
 

 
< Попередня   Наступна >