Google
Оскарження "процедурних" ухвал суду: дії судді

На стадії судового розгляду проблем із дотриманням строків розгляду справ не менше. Це викликано як завантаженістю суддів і фактичною неможливістю призначити та розглянути всі справи у передбачений законом термін (двохмісячний згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України), так і невиконанням сторонами та іншими учасниками процесу вимог суду щодо обов’язкової явки до судового засідання та надання необхідних доказів. 

Автор(и): О.В.Бачун,
голова Окружного адміністративного суду міста Києва
 
Проблема затягування строків розгляду справ у судах України вже давно відома як суддям, так і сторонам та їх представникам. Причому, стосується вона судових інстанцій всіх юрисдикцій, у тому числі й адміністративної. Виникає проблема на стадії надходження позовних матеріалів до суду, коли внаслідок проходження матеріалів через апарат суду вони потрапляють до судді щонайшвидше за кілька днів після реєстрації у канцелярії. При цьому, процесуальні кодекси, в тому числі КАС України, передбачають підрахунок строку для відкриття провадження у справі з дня надходження позовної заяви до суду (ч. 3 ст. 107 КАС України), а не з дня отримання позовних матеріалів суддею. На стадії судового розгляду проблем із дотриманням строків розгляду справ не менше. Це викликано як завантаженістю суддів і фактичною неможливістю призначити та розглянути всі справи у передбачений законом термін (двохмісячний згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України), так і невиконанням сторонами та іншими учасниками процесу вимог суду щодо обов’язкової явки до судового засідання та надання необхідних доказів. Крім того, двомісячний строк розгляду справи фактично збільшується у випадках залучення нового судді для розгляду справи (ч. 2 ст. 26 КАС України) та зупинення розгляду справи (ст. 156 КАС України). Слід відзначити, що якщо ЦПК та ГПК передбачають можливість продовження строку розгляду справи за заявою сторін або судді, то КАС такої можливості не передбачає. Тобто справа в будь-якому разі повинна бути розглянута у двомісячний термін з дня відкриття провадження. Відсутність у КАС України зазначеного положення цілком виправдана, адже будь-яке затягування судового розгляду знижує рівень ефективності судового захисту, особливо, коли мова йде про публічно-правові відносини.

Зловживання процесуальними правами

Окреме місце серед причин порушення процесуальних строків розгляду справ займає зловживання процесуальними правами — «процесуальні диверсії» — під якими узагальнено розуміються дії з використання не за призначенням процесуальних прав (Смитюх А. Что такое процессуальные диверсии?//Юридична Практика. – №1-2 (368).– 04.01.05 г.; Игнатов Д. Как верно затянуть рассмотрение дела?// Юридична Практика. – №16 (382). – 19.04.05 г.; Смітюх А. Критерії та механізм кваліфікації зловживання процесуальними правами// Юридичний Радник. – №6 (14) грудень 2006 р. ) Як один з різновидів «процесуальних диверсій» виділяють оскарження так званих «процедурних» ухвал, тобто, ухвал, що не можуть бути оскаржені згідно з процесуальним законодавством, оскільки право на їх оскарження не передбачене відповідними процесуальними кодексами. До «процедурних» ухвал відносяться ухвали, що спору по суті не вирішують, а спрямовані на вирішення поточних питань судового процесу (відкриття провадження з розгляду справи, відкладення розгляду справи тощо). Їх винесення саме по собі прав та інтересів сторін та інших учасників процесу не порушує, тому що зацікавлена особа в будь-якому випадку має право на оскарження остаточного рішення у справі, яке власне і вирішує спір по суті.

Законодавство України містить механізм протидії зазначеному виду «процесуальних диверсій». Зокрема, ст. 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства зазначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Такі випадки передбачені процесуальними кодексами, зокрема, згідно із: ст. 185 КАС України – ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції; ст. 211 КАС України — ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

З огляду на розумні строки

Між тим, процедура виконання положень зазначених статей у КАС України не деталізована, як вона не деталізована і в інших процесуальних кодексах, що на практиці призводить до фактичної неможливості протидіяти зловживанню правом на оскарження зазначених ухвал. Проблема полягає в тому, якими мають бути дії суду першої інстанції після отримання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженнб, та чи має право суд першої інстанції, отримавши апеляційну скаргу, не направляти справу до апеляційної інстанції, а продовжувати її слухання, незважаючи на наявність апеляційної скарги? Як зазначено вище, КАС України безпосередньо дану ситуацію не регулює, тоді як згідно із ч. 1 ст.188 КАС України суд першої інстанції після одержання всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції. Тобто, за загальним правилом, суд першої інстанції зобов’язаний направити апеляційну скаргу разом з матеріалами справи до апеляційної інстанції незалежно від того, чи підлягає оскаржувана ухвала оскарженню. Між тим, на нашу думку, застосування такого підходу суперечитиме і завданню, і принципам адміністративного судочинства, для якого швидкий розгляд справи по суті є навіть більш суттєвим, ніж для приватноправових спорів. Зокрема, ч. 1 ст. 122 КАС України вказує на необхідність розглянути справу протягом розумного строку, яким є згідно зі ст. 3 КАС України найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. При цьому адміністративна справа у нагальних випадках повинна бути розглянута швидше, не чекаючи закінчення граничного строку. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в свою чергу, забезпечує право на судовий розгляд протягом розумного строку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини критеріями для визначення розумності строку є складність справи (щодо її предмета), поведінка сторін (позивачів та відповідачів), поведінка судових властей (а також адміністративних, що втрутилися у процес) та важливість предмета спору для зацікавленої особи. Направлення справи до апеляційної інстанції у випадках оскарження «процедурних» ухвал виправданим зволіканням ніяк назвати не можна, адже до апеляційної інстанції направляється для перегляду ухвала, яка завідомо переглянута бути не може. Єдине, що може зробити апеляційна інстанція в таких випадках, це винести ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження з розгляду справи на підставі ч. 3 ст. 189 та п. 1 ч. 1 ст.109 КАС України та повернути справу до суду першої інстанції. Тобто процедура перегляду таких ухвал заздалегідь не може призвести до будь-яких наслідків, крім одного – затягнути розгляд справи. Направлення справи до апеляційної інстанції унеможливить її розгляд не лише у розумний, а й у максимально можливий двомісячний термін. Аналогічна ситуація і з касаційним оскарженням зазначених ухвал.


Недобросовісність поведінки особи

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що: сама по собі відсутність у КАС України прямої вказівки на право суду першої інстанції самостійно визначати, чи підлягає оскаржувана ухвала до оскарження, не може бути підставою для висновку про обов’язковість направлення таких справ до апеляційної інстанції; положення КАС України в даному випадку повинні тлумачитися з врахуванням практики Європейського суду з прав людини. КАС України, як і будь-який інший процесуальний кодекс, не містить і не може містити відповіді на всі питання, що виникають під час розгляду справи. Крім того, процесуальні кодекси, як і інші закони, розраховані на добросовісне їх використання, тоді як випадки недобросовісної поведінки сторін ними не регулюються. Згідно з ч. 2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки. Встановлюючи обов’язок сторін добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, КАС України не містить будь-яких конкретних механізмів протидії зловживанню процесуальними правами, в тому числі і не визначає можливі дії судді в таких випадках. Оскарження ухвал, що не підлягають оскарженню, є, очевидно, недобросовісним використанням стороною свого процесуального права на оскарження. Як було вказано, одним з критеріїв для визначення розумності строку згідно з практикою Європейського суду з прав людини є поведінка сторін (позивачів та відповідачів), приймаючи до уваги, що зацікавлена особа зобов’язана вчиняти дії, що її стосуються, лише належним чином, не вдаватися до маневрів, аби виграти час, та використовувати можливості, надані внутрішнім правом, щоб скоротити судовий розгляд.


Досвід господарських судів

До набуття чинності КАС України зі зловживанням процесуальними правами зіткнулися судді при розгляді господарських справ, що стало підставою для відповідної реакції Вищого господарського суду України та Верхового Суду України. А саме, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 31.01.2005 р. №01-8/157 та листі Верховного Суду України від 17.01.2005 р. №1/3.2 зазначено наступне. Матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв’язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Згідно з частиною першою статті 106 та частиною першою статті 11113 ГПК ухвали відповідно місцевого господарського суду і апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у випадках, передбачених ГПК та Законом України ’’Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом’’. Проте мають місце випадки, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції розглядає такі скарги по суті. З метою запобігання відповідним порушенням господарським судам слід враховувати таке. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 11113 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України, яку не може бути оскаржено, названий суд повинен відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 11122 ГПК. Про відмову у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги виноситься ухвала.

Очевидно, що адміністративному судочинству варто скористатися вже напрацьованим досвідом судів інших юрисдикцій та виробленою ними позицією, аніж повторно проходити той самий шлях, аби пізніше дійти аналогічного висновку. Між тим, Вищий адміністративний суд України у відповіді від 03.04.2007 р. на запит Окружного адміністративного суду м.Києва знову ж таки надає перевагу буквальному тлумаченню КАС України, відповідно до якого дії суду першої інстанції після одержання апеляційних скарг визначені ст. 188 КАС України, яка не передбачає повернення цим судом апеляційних скарг заявнику. Ці питання вирішує апеляційний суд. Зазначена позиція у випадку її дотримання значно затягне та ускладнить процедуру розгляду адміністративних справ і, відповідно, захист прав сторін, що негативно вплине на становлення адміністративної юстиції в цілому.
                                                                    "Всеукраїнська ліга захисту і правової підтримки бізнесу"

 
< Попередня   Наступна >