Google
Наслідки скасування смертної кари чи

Якщо особа, знаючи, що за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, згідно з чинним законом, може бути фізично знищена, але свідомо йде на цей злочин, вона, незалежно від волі держави, позбавляє себе права на життя. Серійні вбивства, вбивства немовлят, вбивства з особливою жорстокістю з позицій юснатуралістичного праворозуміння, у народі й навіть у кримінальному світі сприймаються як вчинені не людьми, а нелюдами, гаспидами тощо. 

Автор(и): Валентин Головченко,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України
 

Нехтування принципом справедливості

Криміногенна ситуація в Україні спонукає звернутися думками до кінця 1999 року, коли рішенням Конституційного Суду України була скасована смертна кара. Добре пам’ятаю як непросто приймалося це рішення, адже позиції суддів Конституційного Суду України ’’за’’ і ’’проти’’ розподілялись майже порівну. Дехто з юристів у той час розглядав дане рішення як своєрідний стрибок молодої української держави в іншу правову систему. Та пророчими виявилися слова судді Конституційного Суду України (нині — у відставці) О. Мироненка, що наслідки такого ’’стрибка’’ можуть виявитися найтрагічнішими для українського права, що тільки складається (Мироненко О. М. Відміна смертної кари — плід юридичної еквілібристики. — Сільські вісті, 18 січня 2000 р.) Від себе додам, що трагічними стали наслідки не тільки для українського права, але й для всього українського суспільства, для більшості громадян. Проте — не для всіх громадян, а саме — для тих, кого сьогодні називають чомусь ’’пересічними’’. Нині повідомлення засобів масової інформації подекуди нагадують події, що відбуваються у так званих ’’гарячих точках’’. Громадська думка давно звиклась з інформацією про затримання осіб, які підозрюються у серійних вбивствах, причому нерідко випадкових перехожих, тобто навіть не з метою пограбування, а заради розваги, для самоствердження. Облишимо тему ’’усунення’’ з цього світу конкурентів у бізнесі, політиці, тих, хто заважає комусь досягти якоїсь мети тощо. Це інша проблема, хоча також пов’язана з наслідками скасування смертної кари і ’’модернізації’’ кримінального законодавства. Однак дуже дивною є байдужість громадської думки, державних діячів, політиків до криміногенної ситуації, що склалася в нашій державі. Пригадую приклади з життя таких держав, як Франція та Японія. У Франції, наприклад, смертна кара також скасована. Проте, коли якийсь чолов’яга згвалтував двох дівчаток — вся Франція виступила за поновлення смертної кари, відбулися масові протести, мітинги, збори тощо. Аналогічною була реакція громадян Японії на факт згвалтування жінки американським військовослужбовцем. Наслідком стало видворення всієї військової частини з території цієї держави. То була природна, нормальна реакція цивілізованого суспільства, нормальних, морально не скалічених людей, для яких невідомим є популярний у нас принцип ’’моя хата скраю’’. Юридичною мовою — йдеться про порушення положень статей 3 і 27 Конституції України: ’’людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю’’, ’’кожна людина має невід’ємне право на життя’’, ’’обов’язок держави захищати життя людини’’. Тобто наявним є пряме нехтування принципу справедливості: наведені конституційні положення дехто тлумачить виключно як право на життя вбивці, тоді як абсолютне право на життя його невинної жертви не береться до уваги .


Не убий!

У зв’язку з цим слід підкреслити, що природа подарувала право на життя кожному. Воно дійсно невід’ємне і абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі ’’Не убий’’. За переконанням усіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалась християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій. Переглядаючи Біблію, Коран, Талмуд, можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня визнається найтяжчим гріхом. У зв’язку з цим кожному пропонується поважати закон, не спілкуватись з правопорушниками та засуджувати їх протизаконні вчинки. По суті, закликами до законослухняності сповнені всі вищезгадані релігійні кодекси. Це їх головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння — в цьому суть релігійних вчень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосереднє відношення: ’’Не заздри тим, хто робить беззаконня’’, ’’Кожний, хто вчинює гріх, вчинює і беззаконня’’. Є й більш категоричні застереження, на зразок, скажімо, такого: ’’Беззаконники всі будуть знищені’’. Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: ’’Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності’’.


Право людини на життя

Так, людське життя — цінність абсолютна. Та чи всяке життя можна вважати такою цінністю? Досить згадати тих самих ’’серійних’’ вбивць. Є злочини, які позбавляють злочинця права зватись людиною, викреслюють його із списку людей. Це стосується не лише масових вбивств. Буває, що моральне право на життя втрачає і той, хто вбив лише одну людину. Але що відчувають ті, хто скоїв найтяжчий злочин, позбавивши права на життя іншу людину, чи бажають вони своєї смерті? Ні. І нелюди бояться власної смерті. Водночас будь-який вирок, крім смертного, стосовно недолюдків сприймається громадянами як нехтування елементарних людських почуттів. Очевидно, слід враховувати, що у ст. 27 Конституції України йдеться не про право на життя кожного, а про право на життя кожної людини. Такого важливого правового нюансу дехто не помічає. Тим часом у природному праві з давніх-давен існує правило: стратити розбійника — не означає вбити людину. Ми — противники смертної кари. Дійсно, вона не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам. Але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей, є незаперечним фактом. З цих позицій, якби законодавець усвідомив свою ’’відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями’’ (преамбула Конституції України), він прийняв би більш виважену норму. Тож новообраний склад Верховної Ради України, на наш погляд, має переглянути межі кримінальної відповідальності за такі злочини, як умисне вбивство з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку; двох або більше осіб; жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб; вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане зі згвалтуванням; вчинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше скоїла умисне вбивство; вчинене на замовлення; вчинене за попереднім зговором групою осіб або організованою групою та згвалтування. Призначення за ці злочини еквівалентного їм абсолютного покарання не входить у протиріччя з жодним положенням Конституції України, нормами моралі і космічними закономірностіми, встановленими Вищим розумом.
                                                                                               "Всеукраїнська ліга захисту і правової підтримки бізнесу"

 
< Попередня   Наступна >