Google
16 років незалежності - час дорослішати

Автор(и): Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Акт проголошення державної незалежності України зробив цілком реальними наші очікування на втілення національної української ідеї.

Акт проголошення державної незалежності України зробив цілком реальними наші очікування на втілення національної української ідеї. Антикедебістська героїка боротьби за незалежність, сотні зламаних долей і тисячі незламаних людей не тільки наблизили, але й надали цьому святу особливого значення. Недарма саме ті люди, які пройшли антирадянськими й антикомуністичними шляхами, організували єдиний живий ланцюг від Львова до Києва, походи до Криму та на Донбас, численні акції на підтримку національної ідеї по всій Україні.


Проголошення цього Акта повинно було виховати нові покоління вільних українців, на яких сьогодні мала б триматися економіка, політика, суспільство. Та, на жаль, цьогорічний День незалежності України не викликає святкового настрою. Виборча риторика учасників перегонів змінює масові уявлення про складне життя у вільній державі до найгірших очікувань. Здається, що відчуття здорового глузду зрадило українським політикам. Хронічна хвороба на владу передалася й пересічним громадянам, які потроху втягуються у неї, хоча усім нам ближчими завжди були інші проблеми.


Наші політичні лідери, як це не тривіально звучить, теж люди і мають пам’ятати, що багато є того, чого ми не помічаємо, але практично все відчуваємо. І особливо — відверту демагогію, брехню та бруд. Тому пропозиції про усунення депутатської недоторканності або про знищення депутатських привілеїв, про значне збільшення соціальних виплат та масове забезпечення житлом з точки зору пересічного українця нічого не варті, бо окрім тимчасових політичних прагнень за ними нічого не стоїть. Проте варто нагадати як це робиться. В особливо великих розмірах (ну зовсім як у Кримінальному кодексі) розгорнули передвиборну агітацію регіонали і бютівці обіцянками збільшити виплати при народженні дитини. Загалом за новонароджених українські мами мають отримувати з бюджету 5 млрд гривен щороку. А якщо зважити ще й на інші виплати по догляду за дітьми, то вже до зазначених п’яти млрд треба додати ще дев’ять. Варто сподіватися, що парламент таки подбає про майбутнє, бо нас стає все менше й менше.


Також привабливі обіцянки лунають від блоку «Наша Україна – «Народна самооборона», який обіцяє, що мінімальна зарплата у 2008 році зросте до 600 гривен, а середня — до 2100 грн. Зрозуміло, що відносність цих показників, їх абстрактність відчувається, якщо зважити на те, що потрібно збільшити мінімальну зарплату одразу на 30 відсотків майже десяти мільйонам працюючих, які отримують сьогодні платню нижче від найнижчої межі. Місяць тому уряд Віктора Януковича дуже різко відреагував на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, яким було визнано неконституційним припинення дії деяких пільгових законів у межах цьогорічного бюджету. Як відомо, перший віце-прем’єр Микола Азаров зазначив, що для виконання всіх законодавчих норм, які фактично поновлені Конституційним Судом, потрібно понад 70 млрд грн. Такою є ціна українського щастя, якщо весь бюджет складає усього 150 млрд грн. Додамо, що йдеться про офіційний бюджет. Проте регіонали ймовірно згадали й про тіньовий бюджет (якщо винайшли такі соціальні обіцянки), порівняно з яким повернення пільг ну зовсім скромна ідея. Чого варта лише обіцянка про забезпечення житлом усіх бюджетників. Тут навіть доцільно процитувати: «Вчитель, лікар, працівник культури, міліціонер, військовослужбовець (працівники бюджетної сфери) при укладанні трудового контракту на 20 років одержить ключі від квартири. Через 10 років роботи житло може бути викуплено за 50 відсотків вартості, через 15 – за 25 відсотків, а через 20 років воно стане власністю працівника». Пригадую, що Партія регіонів не змогла реалізувати більш прості обіцянки, тож варто замислитися, яким чином вистрелюються такі запальні пропозиції.


Щоправда, подекуди у програмах трапляються і раціональні пропозиції. Наприклад, Блок Литвина запропонував для посилення боротьби з корупцією встановити кримінальну відповідальність за корупційні дії на рівні відповідальності за державну зраду, а держслужбовцям у податкових деклараціях вказувати не лише отримані доходи, а й здійснені витрати. Якщо вдасться реалізувати й ідею з податком на нерухомість громадян, то варто сподіватися на краще. Але загалом треба сказати, що політики у своїх політичних та літературних опусах найбільше намагаються виправдати свої невдачі, помилки, падіння морального авторитету. На жаль, початок передвиборної боротьби знову й знову подає непоодинокі приклади цього. Але ж шістнадцять років тому все починалося інакше й не було помітно на українських теренах суспільного розшарування й розчарування. Отож і доводиться чекати на українського Вашингтона з простим і праведним Законом. Зі святом незалежності усіх нас! 
 
                                    "Всеукраїнська ліга захисту та правової підтримки бізнесу"

 
< Попередня   Наступна >